За щедрий, незгасний талант, натхненну працю Степан Федорович нагороджений численними грамотами, дипломами, удостоєний звання «Заслужений працівник культури України». Нещодавно побачила світ книга «Волинь моя», де зібрано кращі пісні Степана Кривенького.
Талановитий самодіяльний композитор і поет Степан Кривенький не встиг доспівати свої чудові пісні, завершити свої творчі задуми. Але його твори пішли поміж люди і звучать сьогодні в усій Україні і за її межами.
З усього калинового грона вокально-хорових творів Степана Кривенького особливою ніжністю і теплою, синівською любов'ю до свого краю виділяється його пісня на власні слова "Волинь моя". Вона легкокрилим птахом випурхнула з чутливої душі композитора, щоб повноводо влитись у мелодійні струмочки і навічно залишитись у мистецькому морі Волині. Це своєрідний гімн, музична емблема нашого краю. Ось уже багато років починає свій трудовий день Волинь позивними цієї пісні, які звучать в ефірі обласного радіо. Ще за життя автора вона стала народною, бо звучить повсюдно - в полі, на вечорницях, весіллях, різних родинних святах і за межами області.
Усі твори митця, чи то хорові, чи для вокальних ансамблів, на повні груди дихають свіжістю різнотрав'я, квітчастістю волинських полів. Цей вільхівський самородок природно злився з односельчанами, з їх прадавніми розлогими мелодіями, з ніжною материнською піснею, з сивими традиціями, які донині свято бережуть і примножують у мальовничому селі Вільхівці. В такому руслі він творив. Інтонації його творів близькі до народних перлин і зрозумілі людям. У рідній Вільхівці, де 6 квітня 1941 року народився, де виріс Степан Кривенький, він виплекав свій знаменитий хор "Хлібодар". Тут він створив перші пісні "Вісімнадцята весна", "Молюсь на тебе, краю мій", "Хай родить хліб", "Чого ти хочеш, Україно?". Потім написані знамениті "Ясени", "Журавлі", "А солов'ї співають про Вкраїну" та багато інших.
Його любили і шанували, бо він талановито оспівував не лише чарівну природу свого села, але й був своєрідним літописцем рідної Волині. Йому присвоєно почесне звання Заслужений працівник культури України. Степан Кривенький не лише талановитий пісняр з тонкою душею. Він талановитий поет, бо більшість своїх творів написав на власні вірші.
Багато теплих слів про нього сказали його щирі друзі, знайомі, відомий художник, іконописець, реставратор Олександр Корецький, Заслужений вчитель України Василь Фещак, учасники народних самодіяльних хорових капел, чоловічої та працівників культури Горохівського району, яким композитор постійно допомагав, акомпанував при виступах та писав свої твори. На базі чоловічої капели створив Степан Кривенький чудовий квартет, який вперше виконав його "Ясени", "Журавлі" та інші пісні.
Справжньою синівською любов'ю був прив'язаний до рідної йому Волині, коханої України, трудівників полів, до тихих сільських вечорів і світлих солов'їних ранків, до свого золотого сонця і білопінних садів, бо щиро про них писав і талановито оспівував їх.
Щоденно творячи, Степан Федорович якось не задумувався над тим, щоб дати справжній лад своєму щедрому творчому ужинку, щоб довести до пуття кожне слово і ноту. В ньому постійно роїлись чудові мелодії і поетичні рядки. Були великі плани, які ще навіть не встигли вистоятись і лягти на білий папір. Не всі ще творіння були випробувані в його творчій лабораторії, якою був славний "Хлібодар", де співали його друзі дитинства, рідні, дружина Марія.
Несподівано і надто рано композитор відійшов з життя, залишивши сиротами недоспівані свої талановиті пісні і світлу пам'ять про себе в тих, хто його знав, любив і шанував.
Заслужений працівник культури Степан Кривенький хоч і не був професійним композитором, не сягнув високих теорій, але його природний талант, ніжна, переповнена піснями душа - це висока площина творчого злету.
Леонід Лагановський
"ВОЛИНЬ МОЯ, КРАСА МОЯ!"
Кожного ранку сонну тишу будить мелодія позивних Волинського обласного радіо. Взята вона з відомої пісні Степана Кривенького "Волинь моя" — пісні, яка припала до душі і серця багатьом українцям...
Років двадцять з лишком тому, коли я відпочивав на Сонячному Березі в Болгари, в час тихого надвечір'я, полинула несподівано така знайома мелодія. Подумав собі: десь зібрався гурт земляків, які співають пісню Кривенького "Волинь моя". Вирішив дізнатися, звідки вони. Підійшов ближче. На паруснику, переобладнаному під бар, за кухлями пива сиділи явно не волиняни. Хитаючись то вліво, то вправо, чоловіки й жінки в такт ритму виводили пісню. Мелодія Степана — "Волинь моя", тільки слова не ті. Співали німці. Через своє досить скромне знання їх мови не все зрозумів. Вловлював окремі слова: "Волинь", "батьківщина", "пісня", "земля"... Здивуванню не було меж. Значить, хтось переклав слова на німецьку мову. Можливо, це лужицькі серби, подумав, предки яких колись жили на Волині, а згодом переселилися в Німеччину. Досі шкодую, що не підійшов до них, не з'ясував, хто ж вони насправді.
Пізніше зустрів Степана на одному з оглядів художньої самодіяльності в Луцьку. Тоді він керував колгоспним хором "Хлібодар" у своєму рідному селі Вільхівка, Горохівського району. Кривенький блиснув скельцями масивних окуляр. Здивовано посміхнувся і перепитав: "Та невже? Мою пісню співали німці у Болгарії? Цікаво".
Так, ця маленька таємниця вже ніколи не буде розгаданою. Головне, що Степан дав своїй пісні крила для вічного лету. І це є очевидним. Степан Кривенький працював баяністом Горохівського районного будинку культури. Маючи ідеальний слух і майже не знаючи нотної грамоти, він виконував складні концертні програми, акомпанував хористам, відомому тоді чоловічому квартету до складу якого входили Олександр Корецький /бас-профундо/, Микола Лукашевич, Ярослав Ємчик і сам Степан їм аплодували не лише волиняни, а й слухачі в багатьох містах України, Білорусі, Грузії, Росії.
Самодіяльний композитор збагатив репертуар багатьох клубних установ піснями "Вісімнадцята весна", "Хай родить хліб", "Ясени", "Журавлі". їх співали на весіллях, хрестинах, під час різних розваг і відпочинку. Творив Кривенький свої пісні і слова, і мелодію якось тихо, без гучної реклами. Траплялося, народжувалася спочатку музика, а тоді вже текст писав, а бувало й навпаки. Збере співучих працівниць будинку культури — Галину Фіалко, Зою Ковальчук, Тамару Мельник, дружину Марію, проведе з ними репетицію, і — дивись — через день-два уже є новий номер для концертної програми.
За часів радянської влади вважалося, що всяка справа повинна мати ідеологічне забезпечення. Це ж саме стосувалося жнивних робіт. У цю пору на хлібних полях, токах виступали лектори, політінформатори: "несли слово партії в маси". А так звані культармійці співали, танцювали, грали перед учасниками соціалістичного змагання. Цей захід контролювався, були розроблені графіки виступів агіт-культбригад. До складу однієї з них був "прописаний" і Степан Кривенький.
У розпалі жнив виїхали в господарства Берестечківського куща. Побували у селах Піски, Старики. Звідси шлях проліг до древнього Перемиля, що розкинувся над річкою Стир. Місцевість мальовнича, пшеничним ланом котять хвилі, пахне скошеним хлібом. Виступили перед комбайнерами, скиртувальниками. Потім заїхали на токове господарство. Селяни, стомлені тяжкою працею, раді були послухати не стільки лектора і політ-інформатора, як гарну пісню, смішну гумореску. Приїзд такої групи був таким бажаним.
Віддячувало за старання агіткультбригаді місцеве колгоспне начальство. На високому замчиську, де сотні років тому жила княжа знать Перемиля, в затінку, простелили скатертину: запросили перекусити. Степан тим часом ступив до глибокого урвища, яке омивають тихі води Стиру, глянув у синю далину, яка відкривала чарівну панораму півдня Волині. Перехопило подих: тут, навколо Перемиля і Берестечка, творилася славна історія, тут витає дух козацької звитяги!
Подякували за хліб-сіль, за гостинність. Чарівна панорама — звивиста річка, зелені береги, далекі гаї у глибокій імлі, жовтий лан пшениці — все налаштовувало на ліричний лад. Усі стояли й милувалися неповторною красою. Душа Кривенького співала: клаптик рідної Волині бентежив серце, руки просились до баяна. Степан сів на зелений килимок різнотрав'я, пройшовся пальцями по перламутрових "ґудзиках". Він щось шукав, імпровізував. І коли автобус рушив з Перемиля, музикант якийсь час не випускав з рук баяна. Потім кинув жарт: "Трясе, аж ноти розсипаються".
Через декілька днів Кривенький показав мені аркуш паперу і сказав: "Мелодія вже є. До неї і слова придумав. Прочитай, може десь зайву кому поставив". Це була нова пісня "Волинь моя". їй судилося стати народною. ( Степан Федорович любив жартувати, розповідати дотепні анекдоти, цікаві історії. Якось "Хлібодар", засновником якого був голова колгоспу з Вільхівки Володимир Жигун, поїхав на екскурсію до Ленінграда. Повернувшись з мандрівки, Кривенький розповів про свою пригоду в місті на Неві:
— Всюди ми побували. Оглянули видатні історичні місця, пам'ятки. Вирішив я ще поглянути на жеребця, на якому Петро сидить. Спала мені на думку крамольна ідея
— запитати ленінградців, чи є в місті вулиця Мазепи. Переглядаються, плечима знизують. Один такий поважний дідок з професорською борідкою каже: "Изволите шутить, молодой человек? Такой улицы здесь не имеется". "А вулиця Денікіна є?"
— запитую. "Это хорошо, что вы попали на понимающего шутки человека. Могло быть и хуже. Но может случиться, что у вас на Украине, и у нас, в России, еще назовут улицы именем своих героев", — багатозначно посміхнувся старий інтелігент.
Минуло багато часу відтоді. І навіть не віриться, що серед нас нема скромної, навіть сором'язливої, доброї людини. Народився Степан Федорович у грізному 1941 році. Доля відвела йому трохи більше 50 літ життя. І прожив він їх без батьківської ласки, не маючи можливості здобути музичну освіту. Рідному татусеві, який загинув на полі бою, Степан присвятив пісню "Батьку мій": "Ти пізнав і горе, і тривоги, щоб повік не знали цього ми".
Творча спадщина вільхівського самородка — понад три десятки чудових пісень. Всі вони увійшли до збірника, що його впорядкувала дружина Марія Климівна з допомогою викладачів Горохівської музичної школи Петра Старушика і Миколи Остапчука. У невеликій книжечці, проілюстрованій фотознімками, вміщено й текст пісні "Волинь моя":
Степан Федорович Кривенький ще встиг написати в перші роки незалежності України пісні "Молюсь на тебе, краю мій", "А солов'ї співають про Вкраїну", "Чого ти хочеш, Україно?". Ідучи від нас назавжди, залишив нам те, що робить людей багатими душею і щедрими серцем. Цей скарб нетлінний.
Ім'я йому — Пісня.
Комментариев нет:
Отправить комментарий